Історія прискорення — життя в епоху змін

Багато людей, які пережили революцію в Росії початку минулого століття, з подивом і гордістю писали про те, як стрімко мчав тоді час і які епохальні зміни здійснювалися у них на очах. Взятий в ту епоху темп здавався майже неможливим: вже напередодні Першої світової уряди і генштаби не встигали обробляти інформацію, що надходить, і ніхто ще не підозрював, які швидкості обіцяє людству нове століття.

Уся новітня історія — це історія прискорення, часто кривавого і нерідко експоненціального. Ніколи ще час не набирав такої швидкості, змушуючи нас переходити з рисі- на галоп, в марній гонитві за секундами. Маловідомий факт: по ходу Другої світової з’ясувалося, що японське командування відстає від американців у швидкості реагування, через те що, використовує … ієрогліфи, не пристосовані до темпів, які задає сучасний бій. Проте всі зусилля минулих поколінь здаються повільними потугами в порівнянні з нашим комп’ютеризованим світом. Сьогодні рахунок йде вже на частки секунди. Стільки, наприклад, дозволяє виграти біржовим гравцям спеціальний кабель, прокладений спеціально для них через Атлантику.

Саме часом ми розплачуємося за індустріальний прогрес. Раніше прожектери пригощали дітей розповідями про те, що в майбутньому працювати їм доведеться всього кілька годин на день, тому що на допомогу людям прийдуть машини. Машини дійсно прийшли на допомогу, але люди, схоже, підкачали: вони чомусь працюють все більше або поповнюють ряди безробітних, число яких по всьому світу загрозливо зростає. XXI століття постало перед нами кардинальне питання: чи зможемо ми прискорюватися і далі? В інтерв’ю Часкору професор Сергій Капіца розповів, що людство розвивається по гіперболічній кривій, яка йде в безскінечність. Час історії стискається, і нинішня швидкість нашого розвитку в дві тисячі разів перевищує початкові показники. Однак сьогодні, говорить знаменитий учений, «історія більше не може стискуватися, тому що вона вперлася в тривалість людського життя».

На піку гіперболи

Череда керованих революцій, які за лічені місяці перетворили близькосхідний регіон. Агонія об’єднаної Європи, відчайдушно намагається врятуватися від розвалу. Активність Туреччини та Ірану, які вже почали вибудовувати осі впливу, не забуваючи при цьому загрожувати Ізраїлю. Продумане використання «вільних» ЗМІ для виправдання та реалізації політичних і військових дій … Динаміка подій не залишає нам шансу на помилку — адже ми зіткнулися не просто з кризою, а з кризою епохи глобальних змін. Сучасний світ порівнюють з маленьким селом, в якому у нас спільний водопровід, загальний газ, загальна електромережа і загальна рілля. Однак ми ще не готові перебудувати свої взаємини відповідно з новою реальністю. Люди і країни живуть за неписаними, але твердими законам: утримати своє, урвати чуже. Саме такі правила гри, в умовах глобалізації стають смертельно небезпечними. Адже ми міцно-міцно взаємопов’язані один з одним, і розрубати ці пута вже нереально. Сьогодні будь-які спроби зробити щось за рахунок інших, на шкоду іншим, відгукуються по всій системі і бумерангом повертаються назад. «Взаємозалежність, фактично, є загальною залежністю — всезагальною схильністю ризикам, — пише Хав’єр Солана, минулого Високий представник Євросоюзу і генсек НАТО, а сьогодні президент Глобального центру ESADE. –«Проблеми інших людей — тепер наші проблеми, ми більше не можемо дивитися на них з байдужістю або сподіватися отримати з них свою вигоду» .

В таких обставинах не дивно, що світ охоплений кризою. Адже, незважаючи на всі розмови, особиста вигода і раніше переважує будь-які інші міркування, якими б слушними вони не були. Для Ізраїлю це означає важкий період глобальної нестабільності в найгарячішому  регіоні планети — період, який вже на початковому етапі супроводжується зростанням загроз і зниженням зовнішньої підтримки. Виклики, що стоять сьогодні перед нами, вимагають від суспільства зрілого і відповідального підходу, який базується на єдності і спільних інтересах. Чи здатні ми на це? Чи розуміємо гостроту моменту? Коли історія коллапсує до тривалості людського життя, починається загострення широкомасштабних проблем. Раніше їх розділяли роки, а тепер вони йдуть нескінченною низкою, накладаючись один на одного. Це надає особливого, іноді вирішального значення засобам масової інформації. Адже ЗМІ, не лише поставляють нам відомості про поточні події, але й формують ставлення до подій. Яку ж роль вони зіграють тепер? Чи допоможуть в об’єднанні народу перед обличчям нових небезпек? Або, навпаки, сіятимуть зерна паніки і розбрату?

Автор: Олег Іцексон

Поділитися в соц. мережах

0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *