В’язні власного егоїзму 

Добрі взаємини – джерело необмежених радощів. І тільки ненависть відділяє нас від них. Не терористи, а внутрішні вбивці тепла і участі.

Ми здатні збити людину і кинути її на дорозі, тому що, самі того не відаючи, спокон віків схильні до цього. Такий дух тут панує, така отрута тече нашими спільними венами.

Всередині нас тихо гуде егоїстичне реле, яке відміряє максимум задоволення за мінімум зусиль. Ми робимо лише те, що обіцяє принести насолоду або послабити страждання. З цим світовідчуттям ми народилися, і воно дозволяє нам сприймати, схоплювати тільки ті частини загальної картини, в яких таїться особистий інтерес. Таке ставлення замикає нас в тюрмі власного егоїзму.

І саме тому нам всього мало. Всі наші втіхи швидкоплинні, ми все життя бігаємо за ними, кидаємось від однієї «цукерки» до іншої, випльовуємо або проковтуємо, навіть не встигнувши розкуштувати, і так все більше. А потім вмираємо, «не досягнувши і половини бажаного». Наші тривоги переслідують нас, наше щастя швидкоплинне.

Гріш ціна цьому животінню. Ми заслуговуємо більшого. Людина заслуговує звільнення від ув’язнення  всередині своїх зростаючих егоїстичних бажань.

Поділитися в соц. мережах

0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *