Наука в кризі – що далі?

«…Ми вперлися в дужескладний момент розвитку людства в цілому. Темпи розвитку техніки сьогодні дуже високі. А наша здатність це все усвiдомити і розумно в цьому технічному та інформаційному середовищі жити, від цих темпів відстає…» С. П. Капіца

Наука втамовує найвище прагнення людини – пристрасть до знань і володіння істиною. Здавалося б, науці забезпечений вічний розвиток, шанування і процвітання, але виявляється, це зовсім не так. В цей час наука, як «двигун прогресу», дає збої.

З початку нового століття вартість наукових досліджень круто пішла вгору. Сьогодні, заради просування у фундаментальному науковому пізнанні, доводиться будувати прилади фантастичної вартості, витрачаючи мільйони і навіть мільярди доларів – електронні мікроскопи, телескопи, прискорювачі елементарних частинок, наукові космічні станції і т.д.

Іншим «перекосом» цього процесу стала «комерціалізація» науки – різке переважання фінансування та залучення наукової еліти у вузькі прикладні дослідження «на замовлення». Наукові замовлення від військових відомств і близьких до них фірм, що призводять до створення і поширення все більш руйнівних смертоносних видів зброї, що сприяє активній дегуманізації науки.

Під впливом науково-технічних нововведень сучасне життя змінюється з нечуваною швидкістю. Людство стає придатком комп’ютерів, смартфонів та іншої, все більш роботизованої промислової та побутової техніки.

Люди массово відмовляються від «живого» людського спілкування і замикаються у своєму «гаджетному віртуальному» світі… стрімко руйнуються традиційні устої та цінності, включаючи моральні, духовні, сімейні і т.і.

У всіх економічно розвинених країнах відбувається різке скорочення попиту на дослідників в області фундаментальних наук і, зокрема, на фізиків, хіміків. Падають конкурси на науков іспеціальності у ВНЗ. Центри по розробці нових матеріалів, електроніки, машинобудування зменшують обсяги досліджень, скорочують штати наукових працівників. Хоча,як і раніше панує уявлення про пізнаваність Природи та важливість науки у цьому процесі: «…наука йде правильним шляхом і… ми… можемо успішно пізнавати світ, природа влаштована так, що її можна зрозуміти», але в цілому престиж науки падає.

Головні джерела «хвороби» сучасної науки криються в загально світововій глобальнiй і системній кризі, яка зачіпає всі аспекти життя людей, і наука не стоїть осторонь від цього процесу.

Існують і чисто професійні симптоми «захворювання» науки, які полягають в тому, що перераховані вище критерії та властивості науки, без яких вона немислима, на практиці все частіше й активніше порушуються. Ось, мабуть, найголовніші з цих симптомів:

1. Принципові обмеження на експериментальну перевірку багатьох існуючих фундаментальних теорій і концепцій. Це перетворює науку в чисту філософію, а часто і просто в спекуляцію. Внаслiдок останні 40 років фундаментальна фізична наука фактично тупцює на місці.

2. Прискорюється розвиток людського егоїзму. Призводить до відсутності повноцінної кооперації дослідників (як фізичної, так і «віртуальної» або мережевої). А це, в свою чергу, є основною причиною того, що «моральність» науки, все частіше і очевидніше, виявляється неадекватною потребам людства. При цьому сама наука все глибше занурюється в системну кризу.

Все вищевикладене припускає, що вихід з такої глибокої і всеосяжної кризи може лежати в 2-х площинах:

— застосування іншої наукової системи поглядів (іншої парадигми), спроможної зняти принципові обмеження на експериментальну перевірку всіх існуючих фундаментальних теорій і концепцій, і головне,

— виховання нового покоління дослідників, які працюють не всередині правлячого зараз войовничого егоїзму, але дослідників, якi осягають реальність з позицій усвідомленого альтруїстичного підходу до роботи в колективі і до життя в цілому.

Іншими словами, потрібен «інший дослідник», «дослідник нового типу», здатний працювати в рамках іншої науки, «інтегральної науки нового типу». Це дозволить піднятися над існуючими суспільними протиріччями – моральними, споживчими, політико-економічними, релігійно-етичними і суто науковими.

І тоді, об’єктивне пізнання світу людиною буде відбуватися не з рівня нашого егоїстичного сприйняття світу, а з найвищого,-рівня людського співтовариства, як єдиного живого організму, що володіє альтруїстичними почуттями і розумом.

Е. Эліав, Ph.D., професор-дослідник з квантової хімії

Ст. Плінер, Ph.D., хімік-технолог

Поділитися в соц. мережах

0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *