Архив рубрики: Казки для малюків

Як пальчики посварилися

Міхаель Розенштейн 

 Привіт, дружок!

Розповім я тобі казку про одного маленького хлопчика.

Як тебе звати?

А його звали Яшенька.  

Якось  прокинувся Яшенька, поснідав, і захотілося йому що-небудь намалювати. Взяв він з полички папір і фарби, а ще на кухні цукерку прихопив, щоб не відволікатися потім від малюнка. Сів за стіл і задумався…  

І вирішив намалювати квіточку. Велику таку  квіточку з жовтими пелюстками, як мама любить.  

Але що таке? Не виходить. А знаєш чому?  Пальчики Яшеньки взяли і посварилися.  

Як це вийшло? А дуже просто, як у хлопців іноді буває. Нумо разом порахуємо пальчики. Один, два, три, чотири. І ще мізинчик. Чотири і мізинчик – це скільки, не підкажеш? А то я забув. П’ять? Ну звичайно, п’ять!  

І ось кожен із цих п’яти пальчиків вирішив, що він  найважливіший.

Прямо так і сказав:  

– Я тут  найголовніший!   Читати далі

Будинок, в якому ніхто не жив

Людмила Золотарьова

В одному місті стояв великий старовинний будинок з кам’яними стінами та парадним входом. Поруч з ним розкинувся міський парк, де любили грати діти. Часто вони запитували:

– Мамо, а хто живе в цьому будинку?

– Ніхто, малюк. Це порожній будинок.

І дійсно, у всіх інших будинках жили люди, а в цьому ніхто не жив.

Його вікна були щільно завішені, а двері замкнені на замок. Давно вже люди не заходили в нього – аж надто він здавався величним і неприступним.

Перехожі здивовано поглядали в його бік:

– Що за дивний будинок? Такий великий та відлюдний…

А будинок дивувався, чого від нього хочуть:

– Стою собі, нікого не чіпаю… Що їм не подобається? Може у мене на підвіконнях фарба обідралась? Або флюгер покосився?

Всередині  нього всюди панувала напівтемрява, тому що важкі портьєри не пропускали сонячних променів. Всього там було вдосталь: в кухонних шафах повно посуду, в сервантах – гори сервізів, в кімнатах для гостей – акуратно застелені ліжка, на всіх столах – скатертини. І тиша. Читати далі

Казка про царського сина

Був собi  великий цар, який правив великим-превеликим царством – майже півсвіту. І був у нього маленький син – один-єдиний і дуже улюблений. Цар його дуже любив, балував і дарував йому найкращі і дорогі іграшки, які тільки були на світі. Їх було так багато, що вони займали, може, п’ять, а може, й шість кімнат!

Але ось одного разу сталася біда. Маленький син царя захворів.

Яких тільки відомих і великих лікарів не запрошували, щоб вилікувати принца – нічого не допомагало. Ні настоянки, ні пігулки, ні краплі, ні вітамін C, навіть свіже повітря і морські ванни – все було марно.

Цар і цариця дуже горювали, бачачи, що всі їх старання не можуть допомогти дитині. І ось одного разу, коли нещасні батьки зовсім вже зневірилися, радники доповіли цареві, що живе в місті один бідний, але дуже мудрий швець, який може вилікувати хворого принца.

– Якийсь жебрак швець допоможе моєму синові? – здивувався цар. – Так, адже самі прославлені лікарі тільки розводять руками і знизують плечима.

Але втрачати було нічого, і він вирішив все-таки запросити мудру людину.

Швець оглянув хлопчика і сказав:

– Дитина абсолютно здорова. Він нічим не хворий, але дуже страждає від самотності. Принц засихає, як  квітка без вологи, тому що позбавлений щастя грати і рости разом з іншими дітьми.

– Нечувано! Обурливо! Яка дурниця! – вигукнули в один голос цар, цариця, радники, свита та інші придворні. – Щоб син великого царя спілкувався з простими дітьми?! Не бувати цьому! Принцу належить сидіти в палаці і грати в самі чудові іграшки, а не возитися з сопливими бідняками в пісочниці!

Всі обурено віддалилися, а цар грюкнув дверима так, що зі стіни впала картина – бум! Мудрець же спокійно знизав плечима і повернувся до себе додому.

Однак з кожним днем принцу ставало все гірше і гірше. Не залишилося вже лікарів, до яких цар не звертався. На жаль! Всі ліки були безсилі! Батько схопився за голову: що ж робити?! Як бути? Тут він згадав про раду шевця і вирішив: треба спробувати!

Мудрий швець прийшов до принца, взяв його за руку і вивів з стін царського палацу в місто. Незабаром вони підійшли до дитячого майданчика.

– Дивись! – сказав мудрець. Читати далі

Диво, яке не закінчується

Михайло Аршавский

В одній казковій країні існувала школа чарівників. Як і в будь-якій школі, в ній були учні та вчителі, уроки і канікули, а в кінці року початківці показували те, чому вони встигли навчитися.

Серед інших учнів, в цій школі вчився хлопчик, якого звали Артур Зелений кущик. Таке прізвисько дали йому товариші після того, як на одному з уроків він випадково перетворив своє волосся на маленький зелений кущик, і довго не міг повернути йому колишній вигляд.

Разом з іншими учнями, Артур брав участь у щорічному показі чудес. І як ви думаєте, яке він приготував диво? Ні, не ліжко, що літає і не вічну цукерку. Він придумав чарівний килимок. Варто було вам встати на цей килимок, двічі підстрибнути на лівій нозі і сказати «Чік-трак!«, як негайно виконувалося одне ваше бажання. Але оскільки Артур був ще учнем, і не володів, поки що, справжньою чарівною силою, його чаклунство діяло всього лише одну хвилину. 

Для перевірки дії свого винаходу, Артур відправився в дитячий садок, що знаходився поряд із школою чарівників. Там він запропонував дітям встати на килимок і загадати своє бажання. Читати далі

Принцеса Майя

Яель Софер

Далеко за морем в одній країні жили цар та цариця. І була у них одна-єдина донька – принцеса на ім’я Майя з прекрасними блакитними очима і багряним волоссям. Всі жителі царства любили Майю за веселу та добру натуру.

Але раптом сталося лихо. Майя засумувала, її сміх лунав все рідше, а згодом вона взагалі перестала виходити зі своєї спальні.

Придворний лікар виписав їй трави від нудьги, але це не допомогло. Майя лежала в ліжку, ні з ким не розмовляла, і часто на очах у неї були сльози.

Цар з царицею не на жарт перелякалися і послали за кращими лікарями зі всього світу.

Оглянули лікарі принцесу, довго радилися і сказали, що ця хвороба їм невідома. Фізично принцеса здорова, але як повернути їй бадьорий настрій – вони не знають. І лікарі роз’їхалися по своїх домівках.

Зовсім зажурилися цар з царицею. Читати далі

Як творити дива

Марина Фатєєва

Жив-був хлопчик Петрик. Він не слухався старших, не допомагав мамі, дражнив тварин, ламав квіти, був задиракою і грубіяном.

Петрик завжди виправдовував себе тим, що всі навколо погані і злі і чомусь ніхто не любить його.  Виходячи з дому на прогулянку, він відразу озброювався палицею або прутом проти всіх своїх ворогів.

Петрик любив збивати голівки квітів і рвати листя.  У відповідь кропива жалила його, реп’яхи чіплялися до одягу, а придорожні кущі дряпали своїми шипами.  Від цього він ще більше злився, нещадно шмагав їх палицею і промовляв собі:

«Які противні рослини!»

Проходячи повз котів, що сидять на паркані, Петрик гавкав на них, як собачка.  А собак він дражнив нявканням.  Коти шипіли на нього, вигинаючи спини, а собаки сердито гавкали вслід.  Деякі навіть бігли за Петриком і намагалися його вкусити.

«Які злі тварини!» — думав Петрик.

Він весь час дратував і задирався до хлопців, які грались на вулиці, придумуючи їм образливі прізвиська.  Через це хлопці не брали Петрика в свої ігри.

«Які погані хлопці!» — думав Петрик.

Сумно йому було жити в світі, де всі його не любили і сторонилися.

І ось одного разу, блукаючи на самоті по містечку, Петрик прийшов до старого млина.  Він сів на камінь і задумався:

«Чому всі навколо такі погані?  Чому мене ніхто не любить?  Чому світ такий поганий?»

— Весь світ в тобі, Петрику.

Хлопчик здригнувся, обернувся і побачив старого, що стояв у дверях млина.

— Хто ви?  -  здивовано запитав Петрик.

— Я мірошник.  І ще чарівник.  Я вже давно хотів з тобою поговорити.

— Як це, світ у мені? - сердито запитав Петрик. - У мені нічого немає. Світ зовні.  Ось він! - І Петрик показав рукою навколо себе.

— Але цей світ може бути різним: хорошим, поганим, дивним, смішним, страшним.  І який він буде, залежить тільки від тебе.

Петрик скорчив незадоволене обличчя:

— Не розумію, як це?

— Я покажу тобі, як.

Мірошник, витягнув з кишені паличку, змахнув нею і сказав:

— Зараз ти, Петрику, станеш веселим хлопчиком.

Перед очима Петрика все закрутилося, і, щоб не впасти, він міцніше схопився за камінь, на якому сидів.

А потім відкрив очі з якимось новим для себе почуттям.  Біля каменю сиділо кошеня, і Петрик простягнув до нього руку.  Кошеня відскочило від несподіванки, а Петрик радісно засміявся.

Йому раптом захотілося пробігтися, і він одним махом влетів на пагорб перед млином.  Вигляд квітучих трав радував око і піднімав настрій.  Так само підстрибом Петрик спустився до млина і побачив реп’яхи у себе на штанях.  Але це не розлютило його, як зазвичай, а розвеселило.

— Смішно, я весь в колючках, — він посміхнувся до мірошника і радісно захихотів.

— А тепер ти станеш сумним хлопчиком, — сказав мірошник і знову махнув чарівною паличкою. Читати далі

Дерево, з якого все почалося

Шошана Глізеріна

Ви пам’ятаєте, коли вперше на вас звалилося питання: «А де ж я був, коли мене ще не було?»

На мене воно звалилося одного прекрасного весняного дня. Навколо все цвіло, і приємні запахи наповнювали повітря. Різнобарвні метелики і галасливі працьовиті бджоли перелітали з дерева на дерево, і в якийсь момент я зрозумів, що життя не закінчується, а продовжується вічно. І ось саме тоді виникло у мене питання: «То де ж я був, коли мене ще не було?»

А хто ще краще знає відповідь, як не мій рідний батько, тобто дерево, на одній з гілок якого я і розгойдувався.

— Тато, а де я був до того як з’явився на світ рожевою квіткою? — запитав я його з тремтінням у голосі.

Батько посміхнувся і відповів: Читати далі

БИСТРИК

Олег  Iцексон

У великому місті вирувало життя. Вулиці були повні людей, а по дорогах текли цілі ріки машин. Таксі, автобуси і тролейбуси працювали з ранку до вечора. Вони доставляли пасажирів за місцем призначення і дуже старалися, щоб ніхто не запізнився 

Тільки один маленький автобус на ім’я Бистрик вічно їздив порожнім. Це був дуже непосидючий і норовливий автобусик. Вранці, коли люди поспішали на роботу, він безтурботно проносився вулицями, збираючи з голів капелюхи і сигналячи на перехрестях.

– Ти куди? – кричали йому. – Підвези нас, ми поспішаємо!

– Ніколи! – відповідав Бистрик. – У мене термінова справа.

Однак ніяких справ у нього не було. Він просто дивився по сторонах і намагався довідатися, де що відбувається.

Великі автобуси докірливо поглядали на шибеника, а маршрутні  таксі часто намагалися знайти йому корисну справу.

– Подивись, на зупинці сидить дідусь з важкою сумкою. Підвези його до будинку.

– Ще чого! Мені потрібно встигнути в міський парк, там зараз розпочнеться святковий концерт.

Бистрик ніколи не відкривав двері. На стільки він був упертий.

Ввечері при світлі вогнів він виїжджав на центральний проспект і допізна їздив у нескінченних потоках. Іноді він навіть вибирався на центральну смугу, і тоді машини швидкої допомоги сердито зганяли його звідти гучними сиренами.

А коли місто засинало, Бистрик вирушав до себе в гараж.

– Що ти сьогодні бачив, шибенику? – питала автоматична мийка, лоскочучи його жорсткими щітками.

– Бачив, як діти цілим класом йдуть у кіно.

– І ти підвіз їх?

– Та ну, від них стільки сміття…

Одного разу Бистрик опинився у вузькому провулку. Була година пік, і він поспішав об’їхати велику пробку, що розтяглася на кілька кварталів.

Раптом назустріч йому кинувся якийсь чоловік. Бистрик роздратовано заблимав фарами, але людина рішуче перегородила  дорогу. Читати далі

КАЗКА ПРО ДОБРОГО ЧАРІВНИКА

Чи знаєте ви, чому казки розповідають лише старці?
Тому що казка – це наймудріше в світі! Адже все минає, і тільки справжні казки залишаються…
Казка – це мудрість.
Щоб розповідати казки, потрібно дуже багато знати. Необхідно бачити те, чого не бачать інші, а для цього потрібно довго жити. Тому тільки старці вміють розповідати казки.
Як сказано в основній, великій древній книзі чар: «Старець – це той, хто знайшов мудрість!»

Скачати книгу безкоштовно

Казка про черевики і їх господаря

 Надя  Рафаелі

Жили-були на світі черевики. Звали їх Черевик Черевикович Правий і Черевик Черевикович Лівий. День в день ходили вони зі своїм господарем дядьком Петром на роботу і на пошту, в магазин чи просто прогулятися. Куди дядько Петя, туди й вони. Башмаки виконували все, що хотів господар, — адже так робили їхні прадідусі, дідусі, тата і вони самі, ще з тих пір, як були малесенькими  дитячими черевичками.

1

І ми з вами закінчили б на цьому наша розповідь, якби одного разу з ними не трапилася одна цікава історія.

Якось раз вирішили Черевики Черевиковичі, що світ влаштований несправедливо. Чому вони весь час  повинні слухатися дядька Петра, підкорятися йому, мокнути під дощем, порошитися по дорогах, топтати підошви? Адже їм самим це ні до чого. Хіба це правильно? І Черевики вирішили стати вільними — йти куди їм заманеться, робити що захочуть, і нікому не підкорятися.

«Ось це справжнє щастя!» — Думали вони.

Встали Черевики рано вранці, коли дядько Петро ще спав, взяли один одного за руки-шнурки, відчинили двері і сміливо вийшли на вулицю. Читати далі